18 września 2008 o godz. 18:31

Сильвія (przekład na język ukraiński)

Zamieszczamy przekład opowiadania "Sylwia" na język ukraiński, jakiego dokonała znakomita tłumaczka Bożena Antoniak.

Я зіштовхнувся з нею у дверях, вона відразу привернула мою увагу, не була гарною, а саме на мій смак, трохи хлопчакуватий вигляд, задертий догори ніс, коротке попелясте волосся й ця пустотлива посмішка, ні, я не закохався в неї відразу, та щось примусило мене зняти куртку й накинути їй на плечі, вона виходила на мороз із переповненої кнайпи, розмовляючи по телефону; холодно, вимовив я, вона всміхнулася й говорила далі, а я делікатно відійшов, аби їй не заважати, зрештою це тривало недовго, вона віддала мені куртку, з якою я став у чергу до гардеробу; всередині грала гучна музика, популярний рок-бар десь на Мокотові, недалеко від гуртожитків, я угледів її, сиділа за столиком з подружкою, худенькою, з довгим кучерявим волоссям, в окулярах, вони потягували пиво, я підійшов і запитав, чи можна підсісти, вони не заперечували, не сказали, що хочуть залишитися на самоті, що їм треба обговорити свої бабські справи, нічого я не почув, та, з якою я щойно зіштовхнувся у дверях кивнула мені на вільне місце, я сів, замовив собі пиво й ще пиво для Сильвії, бо так вона назвалася та ще келишок «скаженого пса» для її подружки, Івони, бо вона попросила, наближалася північ, а може, було вже за північ, то був мій третій бар того дня, і я не був уже цілком тверезий, на певно не настільки, як мені б хотілося, я волів би, аби мої думки були не такі розкидані, а язик був менш балакучий, але так уже є, що ми завжди можемо сказати все гарно й так мудро, як того вимагає ситуація, тож я старався говорити мало, можна навіть сказати, що я був небалакучий, але не занадто, бо ж не міг я здатися занудою, але я не хотів, дуже не хотів, аби мене мали за такого, що знімає дівчат у барі, за чувака, який підсідає до першої-ліпшої дівулі й починає теревенити, хоч я й розумів, що те, що я говорю, на певне не таке мудре, як я б того хотів, та попри все говорив, власне, спочатку розпитував, вони вивчали психологію, перший курс, дві молоденькі дівчини, років по двадцять, як я встиг підрахувати, обидві дуже гарні, але я дивися лише на неї, на Сильвію, хотів очима їй сказати все те, чого сказати не міг, бо якби почав говорити, то це здалося би банальним, а я знав, що банальністю мені її не здобути, посмішку мала пустотливу, але очі розумні, вони були не з Варшави, жили в гуртожитку, я замовив ще одне пиво собі та джин з тоніком для Івони, бо вона попросила джин, дванадцять злотих він коштував, а моє пиво сім, Сильвія нічого не хотіла, ледь умочила губи в пиво, я захоплювався її посмішкою, хоча мені й не дуже подобалася встановлена нею дистанція, я волів би, аби ми розмовляли більш відверто, але вона говорила ще менше за мене, хоча алкоголь і не шумів їй у голові, зате Івона торохтіла без угаву, і навіть шкода, що не Івона мені подобалася, тобто ні, вона мені подобалася, але менше, вона була дуже зграбна й окуляри зовсім її не псували, вбрана була в коротку спідничку й чорні колготки, білу блузку, а Сильвія сиділа в джинсах, червоній блузці й чорній куртці, така хлопчакувата, але мені такі дівчата подобаються, про смаки не варто сперечатися, хоча я й знаю, що мій відрізняється від звичних, не люблю цицькатих блондинок, взагалі не  люблю цицькатих, мені до вподоби дрібні дівчатка, але в Сильвії мені подобалися ці великі, розумні темні очі й усмішка; я сфотографував її, більше не фотографуй, сказала вона, але я не послухався, бо хотів її увічнити, увічнити момент, коли я почувався щасливим, бо це радісно сидіти поруч із гарною дівчиною й пити з нею пиво, навіть якщо вона, власне кажучи, не п’є, лише обертає склянку в долонях, щойно зараз я звернув увагу на її довгі пальці, узяв її за руку, вона не заперечувала, лише знову всміхнулася, я багато віддав би, аби ця хвилина тривала вічно, але вона відразу забрала долоню з моїх долонь, не фотографуй мене, повторила, завтра передивишся фота й тобі стане сумно, що більше мене не побачиш, чому не побачу? – запитав я приголомшений, а вона знову всміхнулася, а я відчув себе підкореним і аж скрикнув, і аж підвівся з-за столика аби замовити біля стійки ще одне пиво собі й дрінк для Івони, бо вона попросила, а тоді знову сів і нічого не говорив, бо те, що я хотів би сказати, було б невідповідне, це виглядало б, ніби я її закадрюю в барі, за інших обставин це б мені не заважало, що поганого в тому, що кадриш дівчину в барі?, але то була виняткова ситуація, принаймні так мені здавалося, хоча випивши стільки пива я міг би сильніше піддатися магії моменту, магії її пустотливої усмішки і ледь задертого носика, я відірвав погляд від пива, почав базікати з веселою Івонкою, яка чимраз більше до мене клеїлася, але дивився в очі Сильвії, у ці великі карі очі, у яких я помітив веселість, але в яких не було ніжності, мало того, скажу, що в тих очах не було до мене співчуття, бо ж вона мусила відчувати в моєму собачому погляді відданість, ніколи раніше я такого не відчував, дівчина, з якою я випадково познайомився, зіштовхнувшись у дверях кнайпи, могла б стати моєю дружиною, я був ладен їй зразу ж освідчитися, але боявся, що це занадто банально, вона й так би не повірила в щирість такого освідчення, я б лише себе скомпрометував, але в моєму погляді вона мала б відчути все те, про що я не хотів говорити, що просилося мені на язик, хоча я й мовчав уперто, власне кажучи, не мовчав, базікав з Івонкою, але про найважливіше мовчав, не прошепотів: Сильвія, я кохаю тебе, хоч воно мені ледь з язика не злетіло, хоча я й дуже хотів їй це сказати, але тут, у барі, під гучну рок-музику, після десятого чи й одинадцятого пива мені здавалося це недоречним, якимсь гротескним, я відчував, що вона не сприйняла б серйозно такого освідчення від не дуже вже тверезого хлопця, може й зовсім нетверезого, тож я дивися, дивися з надією, а Івона тулилася до мене щораз міцніше, навіщо вона тулиться? думав я, якби все було, як завжди, я б радів, якби все було, як завжди, я б вийшов з того бару з Івоною, відвіз її до себе й трахнув, а тоді замовив би їй таксі й дав би гроші, аби мала чим заплатити за навчання, я б так і зробив, бо я завжди так роблю, як тільки трапиться нагода, але цього разу воно не було як завжди, бо Сильвія здавалася мені винятковою, вона причарувала мене якимись чарами, цією усмішкою, очима, що втікали від мене, бо вона не витримувала мого собачого погляду й відводила очі; не знаю, чи я закохався, цього мабуть сказати не можна, але я піддавався, чимраз більше піддавався чарам цієї випадкової дівчини, з якою зіштовхнувся у дверях, яку вкрив своєю курткою, до якої підсів за її мовчазної згоди, замовив ще пиво собі й ще один дрінк для Івони, то була нагода, щоб трохи відсунутися від цієї гарної дівчини в окулярах і сісти поруч з тією може не дуже гарною, але винятковою, єдиною, а може, все це мені лише здавалося? доходила вже сьома ранку, Сильвія усю ніч просиділа з однією склянкою пива, я запропонував, що відвезу її таксівкою, я собі дам раду, відповіла вона, Господи, я знаю, що вона дасть собі раду, такі завжди дають собі раду, але я хотів побути біля неї ще хоч трохи, а вона тим часом взяла подружку під руку й попрямувала до гардеробу, я тебе ще побачу? – спитав я, вона з усмішкою відказала, що ні, а ця посмішка найбільше завдавала болю, залиш хоч якусь надію, ні, номер телефону, ні, що-небудь, нічого; вона вийшла, я вибіг за ними, але там уже нікого не було. Більше я її ніколи не бачив.

2 komentarzy dla “Сильвія (przekład na język ukraiński)

Dodaj komentarz

Twój adres e-mail nie zostanie opublikowany. Pole komenatarz jest wymagane.

Zobacz ostatnie wpisy

13 maja 2019 o godz. 14:32

Kartka z podróży (18) Braga i Bom Jesus

Braga-024

Braga to religijna stolica Portugalii. W czasie Wielkiego Tygodnia, Semana Santa, (od niedzieli Palmowej) centrum miasta zarezerwowane jest dla niezwykle zdobnych procesji. Jest to jedno z najstarszych miast Portugalii – ma ponad 2 tys. lat historii. Jej założycielem był cesarz August.

12 maja 2019 o godz. 14:13

Kartka z podróży (17) Guimarães

Guimares-021

W Guimarães zostałem złapany w pułapkę niekończących się procesji, od kapliczki do obrazu, od rzeźby do kościoła, falujący kolorowy tłum, młodzież z bębnami, strażacy z trąbami, górnicy z tamburynami, winogradnicy z dzwoneczkami, wielkie figury Chrystusa, Matki Bożej, trzech królów, baranki, wianki, obwarzanki, palemki i śliczne panienki. Książa każący i księża śpiewający. Zgiełk, hałas i wielka radość na ulicach. Przebić się przez te tłumy nie sposób, trzeba falować razem z nimi, tańczyć jak zagrają.

10 maja 2019 o godz. 20:04

Kartka z podróży (16) Mateus

Mateus-013

Jakie jest najbardziej znane portugalskie wino? Porto? Madera? Vinho Verde? Nic podobnego. Lekko musujące, różowe, półsłodkie… podobno ulubione wino Saddama Husajna, w piwnicach jego pałacu odnaleziono pokaźne zapasy. Wino Mateus powstało w latach 40. XX wieku w miasteczku Mateus niedaleko Vila Real. Właścicielem marki jest Sogrape, największy producent win w Portugalii. Kiedy się wjeżdża do miasteczka wina Mateus stają właściwie wszędzie, przy każdej budce z hot-dogami, przy każdym sklepiku z pamiątkami. Restauracje wystawiają butelki, wabiąc turystów, choć wino cieszy się raczej kiepską sławą. Gdzie jednak pić Mateusa jak nie w mieście Mateus?

9 maja 2019 o godz. 19:57

Kartka z podróży (15) Amarante

Amarante-004

Miasto nierozerwalnie związane z miłością. Nazwa pochodzi od słowa „amar”, czyli kochać. Każda pierwsza sobota i niedziela czerwca to czas Festa de São Gonçalo, podczas której panowie ofiarowują swoim wybrankom ciasteczka, ciasta czy torty w kształcie fallusa. Dostępne na wielu straganach, w różnych rozmiarach, choć nie wiem czy rozmiar ciastka robi na wybrankach wrażenie…

8 maja 2019 o godz. 19:55

Kartka z podróży (14) Peso da Regua, Pinhão, Sabrosa, Murça i Vila Real

SONY DSC

Dzisiaj nie o winach, lecz o kilku miastach i miasteczkach w regionie Douro, które miałem okazje odwiedzić. Region zawsze był ubogi i rolniczy, więc nie ma tu wielu spektakularnych średniowiecznych katedr czy zamków, a życie płynie wolno, zwłaszcza w miesiącach poprzedzających zbiory i winifikację.

7 maja 2019 o godz. 09:37

Kartka z podróży (13) Wizyta w Quinta da Roêda

Quinta da Roeda

Jedna z najstarszych winnic w Dolinie Douro, mieszcząca się w niewielkiej odległości od centrum miasta Pinhão. Często określana jako klejnot winnic w Dolinie Douro. Firma Croft nabyła posiadłość w 1889 roku i jest to ich flagowa winnica. To z jej winnic głównie tworzy się Vintage Port Croft.

6 maja 2019 o godz. 08:54

Kartka z podróży (12) Wizyta w Quinta das Carvalhas

SONY DSC

Flagowa winnica należąca do Real Companhia Velha. Położona na zboczach nad lewym brzegiem zakola rzeki Douro w Pinhão i na stokach prawego brzegu rzeki Torto. Powierzchnia wynosi aż 600 ha. To największa z winnic w regionie. Na samym szczycie znajduje się Casa Redonda (550 m n.p.m.), obecnie w remoncie, będzie tu hotel, restauracja i miejsce uroczystych degustacji.

5 maja 2019 o godz. 09:24

Kartka z podróży (11) Wizyta w Quinta do Bomfim

Quinta do Bomfim-017

Siedziba porto Dow’s. Nazwa winnicy pochodzi od vale do bomfim – „dobrze położonej doliny”. Parcela została kupiona przez George’a Warre’a dla firmy Dow w 1896 roku. W winnicach Dow pracowało wiele pokoleń rodziny Symington. W 1912 roku Andrew James Symington został partnerem w Dow. Od tego czasu Quinta do Bomfim stała się niemalże domem rodzinnym Symingtonów.

4 maja 2019 o godz. 13:00

Xenna w Appstore

xenna appstore

„Xenna moja miłość”, „Melanże z Żyletką”, „Bandyci Rodriguez” i „Krzyk kwezala” – te cztery powieści dostępne są obecnie w systemie Apple Books do czytania na iPadach, ceny – 2,49-2,99 GBP. https://books.apple.com/gb/author/%C5%82ukasz-go%C5%82%C4%99biewski/id859024156.

4 maja 2019 o godz. 08:45

Kartka z podróży (10) Wizyta w Quinta de la Rosa

SONY DSC

Qunta de la Rosa leży w samym sercu obszaru winnic Alto Douro ‚A’, nad brzegiem rzeki Douro w Pinhão. Przodkowie Sophii Bergqvist (obecnej właścicielki) zajmowali się produkcją porto od 1815 roku. Posiadłość została podarowana Claire Feuheerd, babci Sophii z okazji jej chrztu w 1906 roku. Sophii wraz ze swym ojcem, Timem założyła Quinta de la Rosa w 1988 roku. Obszar obejmuje 55 ha winnic. Produkują porto (50 tys. l rocznie) i klasyczne wina wytrawne (100 tys. l rocznie). Główne szczepy białe to: gouveio, rabigato, malvasię, viosinho; czerwone: touriga nacional, tinta roriz, tinta barroca. Porto wytwarzane jest na miejscu (nie trafia do Vila Nova de Gaia). Fermentacja zachodzi w dużych kamiennych lub cementowych basenach – lagares.