18 września 2008 o godz. 18:31

Сильвія (przekład na język ukraiński)

Zamieszczamy przekład opowiadania "Sylwia" na język ukraiński, jakiego dokonała znakomita tłumaczka Bożena Antoniak.

Я зіштовхнувся з нею у дверях, вона відразу привернула мою увагу, не була гарною, а саме на мій смак, трохи хлопчакуватий вигляд, задертий догори ніс, коротке попелясте волосся й ця пустотлива посмішка, ні, я не закохався в неї відразу, та щось примусило мене зняти куртку й накинути їй на плечі, вона виходила на мороз із переповненої кнайпи, розмовляючи по телефону; холодно, вимовив я, вона всміхнулася й говорила далі, а я делікатно відійшов, аби їй не заважати, зрештою це тривало недовго, вона віддала мені куртку, з якою я став у чергу до гардеробу; всередині грала гучна музика, популярний рок-бар десь на Мокотові, недалеко від гуртожитків, я угледів її, сиділа за столиком з подружкою, худенькою, з довгим кучерявим волоссям, в окулярах, вони потягували пиво, я підійшов і запитав, чи можна підсісти, вони не заперечували, не сказали, що хочуть залишитися на самоті, що їм треба обговорити свої бабські справи, нічого я не почув, та, з якою я щойно зіштовхнувся у дверях кивнула мені на вільне місце, я сів, замовив собі пиво й ще пиво для Сильвії, бо так вона назвалася та ще келишок «скаженого пса» для її подружки, Івони, бо вона попросила, наближалася північ, а може, було вже за північ, то був мій третій бар того дня, і я не був уже цілком тверезий, на певно не настільки, як мені б хотілося, я волів би, аби мої думки були не такі розкидані, а язик був менш балакучий, але так уже є, що ми завжди можемо сказати все гарно й так мудро, як того вимагає ситуація, тож я старався говорити мало, можна навіть сказати, що я був небалакучий, але не занадто, бо ж не міг я здатися занудою, але я не хотів, дуже не хотів, аби мене мали за такого, що знімає дівчат у барі, за чувака, який підсідає до першої-ліпшої дівулі й починає теревенити, хоч я й розумів, що те, що я говорю, на певне не таке мудре, як я б того хотів, та попри все говорив, власне, спочатку розпитував, вони вивчали психологію, перший курс, дві молоденькі дівчини, років по двадцять, як я встиг підрахувати, обидві дуже гарні, але я дивися лише на неї, на Сильвію, хотів очима їй сказати все те, чого сказати не міг, бо якби почав говорити, то це здалося би банальним, а я знав, що банальністю мені її не здобути, посмішку мала пустотливу, але очі розумні, вони були не з Варшави, жили в гуртожитку, я замовив ще одне пиво собі та джин з тоніком для Івони, бо вона попросила джин, дванадцять злотих він коштував, а моє пиво сім, Сильвія нічого не хотіла, ледь умочила губи в пиво, я захоплювався її посмішкою, хоча мені й не дуже подобалася встановлена нею дистанція, я волів би, аби ми розмовляли більш відверто, але вона говорила ще менше за мене, хоча алкоголь і не шумів їй у голові, зате Івона торохтіла без угаву, і навіть шкода, що не Івона мені подобалася, тобто ні, вона мені подобалася, але менше, вона була дуже зграбна й окуляри зовсім її не псували, вбрана була в коротку спідничку й чорні колготки, білу блузку, а Сильвія сиділа в джинсах, червоній блузці й чорній куртці, така хлопчакувата, але мені такі дівчата подобаються, про смаки не варто сперечатися, хоча я й знаю, що мій відрізняється від звичних, не люблю цицькатих блондинок, взагалі не  люблю цицькатих, мені до вподоби дрібні дівчатка, але в Сильвії мені подобалися ці великі, розумні темні очі й усмішка; я сфотографував її, більше не фотографуй, сказала вона, але я не послухався, бо хотів її увічнити, увічнити момент, коли я почувався щасливим, бо це радісно сидіти поруч із гарною дівчиною й пити з нею пиво, навіть якщо вона, власне кажучи, не п’є, лише обертає склянку в долонях, щойно зараз я звернув увагу на її довгі пальці, узяв її за руку, вона не заперечувала, лише знову всміхнулася, я багато віддав би, аби ця хвилина тривала вічно, але вона відразу забрала долоню з моїх долонь, не фотографуй мене, повторила, завтра передивишся фота й тобі стане сумно, що більше мене не побачиш, чому не побачу? – запитав я приголомшений, а вона знову всміхнулася, а я відчув себе підкореним і аж скрикнув, і аж підвівся з-за столика аби замовити біля стійки ще одне пиво собі й дрінк для Івони, бо вона попросила, а тоді знову сів і нічого не говорив, бо те, що я хотів би сказати, було б невідповідне, це виглядало б, ніби я її закадрюю в барі, за інших обставин це б мені не заважало, що поганого в тому, що кадриш дівчину в барі?, але то була виняткова ситуація, принаймні так мені здавалося, хоча випивши стільки пива я міг би сильніше піддатися магії моменту, магії її пустотливої усмішки і ледь задертого носика, я відірвав погляд від пива, почав базікати з веселою Івонкою, яка чимраз більше до мене клеїлася, але дивився в очі Сильвії, у ці великі карі очі, у яких я помітив веселість, але в яких не було ніжності, мало того, скажу, що в тих очах не було до мене співчуття, бо ж вона мусила відчувати в моєму собачому погляді відданість, ніколи раніше я такого не відчував, дівчина, з якою я випадково познайомився, зіштовхнувшись у дверях кнайпи, могла б стати моєю дружиною, я був ладен їй зразу ж освідчитися, але боявся, що це занадто банально, вона й так би не повірила в щирість такого освідчення, я б лише себе скомпрометував, але в моєму погляді вона мала б відчути все те, про що я не хотів говорити, що просилося мені на язик, хоча я й мовчав уперто, власне кажучи, не мовчав, базікав з Івонкою, але про найважливіше мовчав, не прошепотів: Сильвія, я кохаю тебе, хоч воно мені ледь з язика не злетіло, хоча я й дуже хотів їй це сказати, але тут, у барі, під гучну рок-музику, після десятого чи й одинадцятого пива мені здавалося це недоречним, якимсь гротескним, я відчував, що вона не сприйняла б серйозно такого освідчення від не дуже вже тверезого хлопця, може й зовсім нетверезого, тож я дивися, дивися з надією, а Івона тулилася до мене щораз міцніше, навіщо вона тулиться? думав я, якби все було, як завжди, я б радів, якби все було, як завжди, я б вийшов з того бару з Івоною, відвіз її до себе й трахнув, а тоді замовив би їй таксі й дав би гроші, аби мала чим заплатити за навчання, я б так і зробив, бо я завжди так роблю, як тільки трапиться нагода, але цього разу воно не було як завжди, бо Сильвія здавалася мені винятковою, вона причарувала мене якимись чарами, цією усмішкою, очима, що втікали від мене, бо вона не витримувала мого собачого погляду й відводила очі; не знаю, чи я закохався, цього мабуть сказати не можна, але я піддавався, чимраз більше піддавався чарам цієї випадкової дівчини, з якою зіштовхнувся у дверях, яку вкрив своєю курткою, до якої підсів за її мовчазної згоди, замовив ще пиво собі й ще один дрінк для Івони, то була нагода, щоб трохи відсунутися від цієї гарної дівчини в окулярах і сісти поруч з тією може не дуже гарною, але винятковою, єдиною, а може, все це мені лише здавалося? доходила вже сьома ранку, Сильвія усю ніч просиділа з однією склянкою пива, я запропонував, що відвезу її таксівкою, я собі дам раду, відповіла вона, Господи, я знаю, що вона дасть собі раду, такі завжди дають собі раду, але я хотів побути біля неї ще хоч трохи, а вона тим часом взяла подружку під руку й попрямувала до гардеробу, я тебе ще побачу? – спитав я, вона з усмішкою відказала, що ні, а ця посмішка найбільше завдавала болю, залиш хоч якусь надію, ні, номер телефону, ні, що-небудь, нічого; вона вийшла, я вибіг за ними, але там уже нікого не було. Більше я її ніколи не бачив.

2 komentarzy dla “Сильвія (przekład na język ukraiński)

Dodaj komentarz

Twój adres e-mail nie zostanie opublikowany. Pole komenatarz jest wymagane.

Zobacz ostatnie wpisy

22 grudnia 2018 o godz. 14:55

Wódka z eliksirem

„Bez potrzeby, a co dzień, kto gorzałkę pije, / Błaźnieje i sam nie wie, co się w głowie wije, / Próżniak z niego ospały, jak wilk do roboty, / Mało co lub nic dobry, zapada w suchoty”. ~Serafin Gamalski „Wódka z eliksirem” (1729)

20 grudnia 2018 o godz. 13:52

Bądźcie szczęśliwi!

Man_dressed_as_Santa_Claus_smoking_a_cigarette

Dostojnego Mikołaja i lekkiego kaca życzę wszystkim moim drogim czytelnikom. Bądźcie szczęśliwi, jeśli potraficie. Jak nie potraficie, to nie bądźcie. Szczęście to towar deficytowy. Być umiarkowanie zadowolonym też można Mery, mery i koci, koci.

19 grudnia 2018 o godz. 20:52

Królestwo

692496-352x500

Czytelnicy „Króla” raczej nie oczekiwali kontynuacji i nowa powieść Szczepana Twardocha jest pewnym zaskoczeniem, choć jednocześnie trzeba autorowi przyznać, że uniknął wtórności, przynajmniej w wymiarze literackim, bo kwestia światopoglądowa czy polityczna, to osobny temat. W nowej powieści czytelnik poznaje wojenne losy Jakuba Szapiro i bliskich mu osób – żony, dwóch kochanek i dwóch synów. „Król” był książką łobuzerską o silnie socjalistycznym zabarwieniu, tu mamy natomiast wstrząsającą relację Żydów, którzy próbują przeżyć najgorszy koszmar – wywłaszczenie, getto, likwidację getta, powstanie Warszawskie. To wstrząsająca książka o zagładzie, w której Jakub Szapiro z charyzmatycznego herszta bandy przeistacza się w zaszczutą, bezwolną ofiarę. Jakże inna jest atmosfera obydwu powieści, jakże inna kondycja psychiczna tych samych przecież ludzi. Przed wojną i w czasie wojny, dwa całkowicie oddzielone od siebie światy, choć na scenie zdarzeń ci sami aktorzy. Niesamowicie Twardoch potrafi opowiadać o ludzkich losach, o przeznaczeniu, o winie i karze. Mamy tu plejadę postaci drugoplanowych, których dzieje nie są tylko uzupełnieniem głównego toku narracji, one tworzą historię.

19 grudnia 2018 o godz. 00:23

Belferska grypa

Nauczyciele na chorobowym. Świetny przykład dziatwie dają. Nie chcesz iść do roboty, to symuluj, że chorujesz. I skombinuj zwolnienie. Pięknie.

15 grudnia 2018 o godz. 22:38

Miasto, mafia & miłość

okladka_3m

Cztery lata pisałem, trzy razy zmieniałem tytuł, dwa razy koncepcję fabuły. Jest. Moja nowa powieść ma tytuł „3M” i ukaże się w pierwszym kwartale 2019 roku. Jest miasto, jest mafia, jest miłość, ale są tez trzy koty. Miasto Warszawa, mafia bułgarska, a miłość nieudana. Dużo trupów i optymistyczne zakończenie, żeby nie zostawiać czytelnika w złym humorze.

15 grudnia 2018 o godz. 22:35

3M: Miasto, mafia & miłość

Fragment nowej powieści.

10 grudnia 2018 o godz. 08:44

Wizyta w Palírna Samotišky

Samotisky (6)

Na obrzeżach Ołomuńca w 1996 roku została otwarta nowoczesna destylarnia przetwarzająca owoce – Palírna Samotišky. Lokalni sadownicy mogą tu przedestylować własne owoce, ale firma ma w ofercie także pięć własnych destylatów oraz prowadzi skład podatkowy.

9 grudnia 2018 o godz. 18:38

Wizyta w destylarni Palírna U Zeleného Stromu

U Zeleneho Stromu 2018-11-28 10-47-59

Uwieczniona na etykietach data założenia firmy, to 1518 rok. To by znaczyło, że Palírna U Zeleného Stromu (Gorzelnia Pod Zielonym Drzewem) jest najstarszą destylarnią nie tylko w Czechach, ale w ogóle na świecie. Na pewno są drugim pod względem wielkości producentem mocnych alkoholi w Czechach, po Stocku. Co do historii, to jak zwykle sporo tu marketingu, ale oficjalnie w 2018 roku świętowali pięćsetlecie, wypuszczając m.in. bardzo limitowaną edycję wódki Stará Myslivecká, która leżakowała przez osiem lat w beczkach z amerykańskiego dębu. Na rynek trafiło 299 numerowanych karafek.

9 grudnia 2018 o godz. 15:49

Porady markiza z Griñón

„Dobre wino jest sztuką, która rozkwita wraz z wolnością; dobre wino jest zatem radosną esencją wolności” (Carlos Falcó „Wino. Porady markiza z Griñón)

7 grudnia 2018 o godz. 16:38

Znów u Jana Kleinera

Jan Kleiner 2018-11-28 21-27-19

Wizyty u Jana Kleinera zawsze są dużym wydarzeniem. Jest to arcymistrz destylacji, z owocowej pulpy potrafi wyczarować cuda. Od mojej poprzedniej wizyty bardzo dużo się tutaj zmieniło. Przede wszystkim Jan nie jest już właścicielem destylarni, sprzedał ją w 2017 roku grupie Palírna U Zeleného Stromu. – Tak jest łatwiej, nie muszę martwić się o podatki, urzędników celnych, sprawy papierkowe. Skupiam się na tym, co lubię najbardziej, czyli na produkcji alkoholu – mówi Jan Kleiner. W destylarni w Žešov urządził elegancką przestrzeń degustacyjną w leżakowni. Sprzedał dwa aparaty destylacyjne i teraz ma jeden, ale nowe wkrótce zostaną uruchomione w pobliskim Prostějov, gdzie swój zakład produkcyjny ma Palírna U Zeleného Stromu. Tam też napełniane będą nowe beczki. W starej destylarni pozostaną beczki do eksperymentów, dodatkowego finiszowania – np. beczki po koniaku, porto czy sherry.