18 września 2008 o godz. 18:31

Сильвія (przekład na język ukraiński)

Zamieszczamy przekład opowiadania "Sylwia" na język ukraiński, jakiego dokonała znakomita tłumaczka Bożena Antoniak.

Я зіштовхнувся з нею у дверях, вона відразу привернула мою увагу, не була гарною, а саме на мій смак, трохи хлопчакуватий вигляд, задертий догори ніс, коротке попелясте волосся й ця пустотлива посмішка, ні, я не закохався в неї відразу, та щось примусило мене зняти куртку й накинути їй на плечі, вона виходила на мороз із переповненої кнайпи, розмовляючи по телефону; холодно, вимовив я, вона всміхнулася й говорила далі, а я делікатно відійшов, аби їй не заважати, зрештою це тривало недовго, вона віддала мені куртку, з якою я став у чергу до гардеробу; всередині грала гучна музика, популярний рок-бар десь на Мокотові, недалеко від гуртожитків, я угледів її, сиділа за столиком з подружкою, худенькою, з довгим кучерявим волоссям, в окулярах, вони потягували пиво, я підійшов і запитав, чи можна підсісти, вони не заперечували, не сказали, що хочуть залишитися на самоті, що їм треба обговорити свої бабські справи, нічого я не почув, та, з якою я щойно зіштовхнувся у дверях кивнула мені на вільне місце, я сів, замовив собі пиво й ще пиво для Сильвії, бо так вона назвалася та ще келишок «скаженого пса» для її подружки, Івони, бо вона попросила, наближалася північ, а може, було вже за північ, то був мій третій бар того дня, і я не був уже цілком тверезий, на певно не настільки, як мені б хотілося, я волів би, аби мої думки були не такі розкидані, а язик був менш балакучий, але так уже є, що ми завжди можемо сказати все гарно й так мудро, як того вимагає ситуація, тож я старався говорити мало, можна навіть сказати, що я був небалакучий, але не занадто, бо ж не міг я здатися занудою, але я не хотів, дуже не хотів, аби мене мали за такого, що знімає дівчат у барі, за чувака, який підсідає до першої-ліпшої дівулі й починає теревенити, хоч я й розумів, що те, що я говорю, на певне не таке мудре, як я б того хотів, та попри все говорив, власне, спочатку розпитував, вони вивчали психологію, перший курс, дві молоденькі дівчини, років по двадцять, як я встиг підрахувати, обидві дуже гарні, але я дивися лише на неї, на Сильвію, хотів очима їй сказати все те, чого сказати не міг, бо якби почав говорити, то це здалося би банальним, а я знав, що банальністю мені її не здобути, посмішку мала пустотливу, але очі розумні, вони були не з Варшави, жили в гуртожитку, я замовив ще одне пиво собі та джин з тоніком для Івони, бо вона попросила джин, дванадцять злотих він коштував, а моє пиво сім, Сильвія нічого не хотіла, ледь умочила губи в пиво, я захоплювався її посмішкою, хоча мені й не дуже подобалася встановлена нею дистанція, я волів би, аби ми розмовляли більш відверто, але вона говорила ще менше за мене, хоча алкоголь і не шумів їй у голові, зате Івона торохтіла без угаву, і навіть шкода, що не Івона мені подобалася, тобто ні, вона мені подобалася, але менше, вона була дуже зграбна й окуляри зовсім її не псували, вбрана була в коротку спідничку й чорні колготки, білу блузку, а Сильвія сиділа в джинсах, червоній блузці й чорній куртці, така хлопчакувата, але мені такі дівчата подобаються, про смаки не варто сперечатися, хоча я й знаю, що мій відрізняється від звичних, не люблю цицькатих блондинок, взагалі не  люблю цицькатих, мені до вподоби дрібні дівчатка, але в Сильвії мені подобалися ці великі, розумні темні очі й усмішка; я сфотографував її, більше не фотографуй, сказала вона, але я не послухався, бо хотів її увічнити, увічнити момент, коли я почувався щасливим, бо це радісно сидіти поруч із гарною дівчиною й пити з нею пиво, навіть якщо вона, власне кажучи, не п’є, лише обертає склянку в долонях, щойно зараз я звернув увагу на її довгі пальці, узяв її за руку, вона не заперечувала, лише знову всміхнулася, я багато віддав би, аби ця хвилина тривала вічно, але вона відразу забрала долоню з моїх долонь, не фотографуй мене, повторила, завтра передивишся фота й тобі стане сумно, що більше мене не побачиш, чому не побачу? – запитав я приголомшений, а вона знову всміхнулася, а я відчув себе підкореним і аж скрикнув, і аж підвівся з-за столика аби замовити біля стійки ще одне пиво собі й дрінк для Івони, бо вона попросила, а тоді знову сів і нічого не говорив, бо те, що я хотів би сказати, було б невідповідне, це виглядало б, ніби я її закадрюю в барі, за інших обставин це б мені не заважало, що поганого в тому, що кадриш дівчину в барі?, але то була виняткова ситуація, принаймні так мені здавалося, хоча випивши стільки пива я міг би сильніше піддатися магії моменту, магії її пустотливої усмішки і ледь задертого носика, я відірвав погляд від пива, почав базікати з веселою Івонкою, яка чимраз більше до мене клеїлася, але дивився в очі Сильвії, у ці великі карі очі, у яких я помітив веселість, але в яких не було ніжності, мало того, скажу, що в тих очах не було до мене співчуття, бо ж вона мусила відчувати в моєму собачому погляді відданість, ніколи раніше я такого не відчував, дівчина, з якою я випадково познайомився, зіштовхнувшись у дверях кнайпи, могла б стати моєю дружиною, я був ладен їй зразу ж освідчитися, але боявся, що це занадто банально, вона й так би не повірила в щирість такого освідчення, я б лише себе скомпрометував, але в моєму погляді вона мала б відчути все те, про що я не хотів говорити, що просилося мені на язик, хоча я й мовчав уперто, власне кажучи, не мовчав, базікав з Івонкою, але про найважливіше мовчав, не прошепотів: Сильвія, я кохаю тебе, хоч воно мені ледь з язика не злетіло, хоча я й дуже хотів їй це сказати, але тут, у барі, під гучну рок-музику, після десятого чи й одинадцятого пива мені здавалося це недоречним, якимсь гротескним, я відчував, що вона не сприйняла б серйозно такого освідчення від не дуже вже тверезого хлопця, може й зовсім нетверезого, тож я дивися, дивися з надією, а Івона тулилася до мене щораз міцніше, навіщо вона тулиться? думав я, якби все було, як завжди, я б радів, якби все було, як завжди, я б вийшов з того бару з Івоною, відвіз її до себе й трахнув, а тоді замовив би їй таксі й дав би гроші, аби мала чим заплатити за навчання, я б так і зробив, бо я завжди так роблю, як тільки трапиться нагода, але цього разу воно не було як завжди, бо Сильвія здавалася мені винятковою, вона причарувала мене якимись чарами, цією усмішкою, очима, що втікали від мене, бо вона не витримувала мого собачого погляду й відводила очі; не знаю, чи я закохався, цього мабуть сказати не можна, але я піддавався, чимраз більше піддавався чарам цієї випадкової дівчини, з якою зіштовхнувся у дверях, яку вкрив своєю курткою, до якої підсів за її мовчазної згоди, замовив ще пиво собі й ще один дрінк для Івони, то була нагода, щоб трохи відсунутися від цієї гарної дівчини в окулярах і сісти поруч з тією може не дуже гарною, але винятковою, єдиною, а може, все це мені лише здавалося? доходила вже сьома ранку, Сильвія усю ніч просиділа з однією склянкою пива, я запропонував, що відвезу її таксівкою, я собі дам раду, відповіла вона, Господи, я знаю, що вона дасть собі раду, такі завжди дають собі раду, але я хотів побути біля неї ще хоч трохи, а вона тим часом взяла подружку під руку й попрямувала до гардеробу, я тебе ще побачу? – спитав я, вона з усмішкою відказала, що ні, а ця посмішка найбільше завдавала болю, залиш хоч якусь надію, ні, номер телефону, ні, що-небудь, нічого; вона вийшла, я вибіг за ними, але там уже нікого не було. Більше я її ніколи не бачив.

2 komentarzy dla “Сильвія (przekład na język ukraiński)

Dodaj komentarz

Twój adres e-mail nie zostanie opublikowany. Pole komenatarz jest wymagane.

Zobacz ostatnie wpisy

21 kwietnia 2018 o godz. 18:11

Dwudziesty numer „Aqua Vitae”

AV_cover 20

Ukazał się dziewiętnasty numer magazynu o mocnych alkoholach „Aqua Vitae”. Zapraszamy do lektury.

21 kwietnia 2018 o godz. 17:47

Rozmowy z robotem

images

Coraz częściej chcąc coś załatwić, musimy rozmawiać z robotami. Najczęściej dotyczy to reklamacji. Trudno to nazwać inaczej, jak brakiem szacunku dla klienta. Zamiast rozmawiać z człowiekiem, mam wybierać opcje 1, 2, 3 itd., jakbym rozwiązywał test. Ciekawe, że ci mędrcy od komunikacji z klientem nie wymyślili zasady odwrotnej, jak chcą mi coś sprzedać, przedłużyć umowę, wcisnąć nową usługę, to dzwoni do mnie miła pani a nie robot. Czy nie przyszło im do głowy, że w drugą stronę klient też woli rozmawiać z człowiekiem, niż klikać cyfry w telefonie? Drogi rzeczniku praw konsumenta, ratuj nas przed robotami! Jest tyle idiotycznych zakazów w tym kraju, czy nie można by dołożyć do nich jednego mądrego ukazu dla wszystkich biur obsługi klienta, że człowiek o swoich problemach rozmawia z człowiekiem?

31 marca 2018 o godz. 19:36

Szpital przemienienia

„Jestem zawsze skrępowany w sobie. Wolny mogę być tylko w ludziach, o których piszę, a i to jest złudzenie”. ~Stanisław Lem

17 marca 2018 o godz. 13:21

Zabrania się zabraniać

stupidity_quote

Zakazują nam milczeć, / nakazują nie mówić nic / zakazują nam śpiewać / a my śpiewamy, olał ich… Śpiewał na początku lat 80. zespół Bikini z Torunia. Przypomniała mi się ta piosenka w związku z tym, że władza zakazała nam robić zakupy w niedziele, nadając sobie jednocześnie przywilej wyboru tych niedziel, kiedy jednak będziemy mogli nacieszyć się pchaniem wózka.  W związku z tym w soboty tłok, kolejki, szaleństwo i żądza mordu w oczach współobywateli na zakupach. Strach pomyśleć, co dzieje się w sklepach typu Ikea, skoro mały Lidl nie nadąża z obsługą sobotnich zakupowiczów. A co będzie z czynszami w galeriach handlowych? Pójdą w górą, żeby właściciel galerii mógł sobie powetować brak klientów w niedzielę, czy w dół, bo sklep traci jeden dzień obrotu? Mędrcy od zabraniania myśleli o tym, czy nie?

12 lutego 2018 o godz. 22:44

Z Arystofanesa

Aristophanes_-_Project_Gutenberg_eText_12788

„Jak się nałykał wszelkich dobrych rzeczy, wnet jął skakać i tańczyć, rechotać, grzmieć zadem niczym oślina, co się nażarła jęczmienia, i nuż walić mnie krzycząc: „Kto pije, ten bije!”. ~Artystofanes „Osy”

11 lutego 2018 o godz. 22:41

O winie

„Picie wina – to jest życie, degustacja wina – to nauka, rozmowa o winie – to sztuka”. ~Henri Beraud

8 lutego 2018 o godz. 17:42

„Aqua Vitae” pierwszy numer w nowym roku

AV_cover 19

Ukazał się dziewiętnasty numer magazynu o mocnych alkoholach „Aqua Vitae”. Zapraszamy do lektury.

27 stycznia 2018 o godz. 15:51

Dzika biblioteka

dzika-biblioteka

Paweł Dunin Wąsowicz musiał napisać biografię, bo trudno mówić o autobiografii. Na to drugie jest zbyt nieśmiały, na to pierwsze, jak najbardziej, jest dość ciekawy. Ciekawy siebie, swoich korzeni, swojego miasta i miejsca. Jest też zbyt uważnym, nałogowym, czytelnikiem, by wypuścić o sobie rzecz interesującą wyłącznie dla samego autora. „Dzika biblioteka” Pawła to pozornie autobiografia. Raczej podążałbym śladem tytułu tej książki – to chaotyczna opowieść o lekturach, o dorastaniu do dużej powagi literackiej. Bo jak inaczej to nazwać? Frontman Dunio jest poważnym czytelnikiem. W dawnych czasach miałby szanowaną posadę lektora. W czasach współczesnych, kiedy lektor nie jest już w cenie, jest outsiderem. Dystans Dunia jest bezcenny. Ale jego osobisty stosunek do literatury w tej książce przysłonił nieśmiały dystans. Jest w tej autobiografii coś z piosenek, które pisze Paweł – delikatny ekshibicjonizm, dżentelmeński takt, szacunek do ludzi, ale przede wszystkim – szacunek do samego siebie. Jeżeli ktoś, kto odwiedzi księgarnię, pomyśli, a co mnie ten facet obchodzi, będzie tylko częściowo wiedział, co odrzuca. To książka o świetnym redaktorze, ale przede wszystkim książka o umiejętności czytania ze zrozumieniem. Wiem, słaba rekomendacja, kogo to obchodzi? Mogę jedynie poradzić – uczcie się od Dunia, on się na pewno skrzywi z niesmakiem, ale warto go potraktować jako przewodnika po dzikiej bibliotece. A dzika biblioteka, to nasza współczesna Aleksandria, nie ulegajmy złudzeniom uporządkowaniu Google. Czy można gustom autora zaufać bardziej niż Google? Nie. Ale nie jest to ranking rekomendacji, a uczciwa opowieść o własnych wyborach, doświadczeniach i gustach. Opowieść faceta, który zęby zjadł na czytaniu rękopisów i książek w okładkach. Wielki szacunek dla Wiesława Uchańskiego, prezesa wydawnictwa Iskry, że taka książka wyszła.

25 stycznia 2018 o godz. 15:54

W PR2

Łukasz Gołębiewski będzie dziś gościem audycji Krzysztofa Jakubowskiego „O wszystkim z kulturą”. Polskie Radio PR2, godz. 18.00. Zapraszamy do słuchania.

15 stycznia 2018 o godz. 18:45

Włochaty z Dezerterem

wlochaty dezerter

Włochaty, Dezerter i Aporia wystąpią razem na trzech koncertach: 23.02 Olsztyn, 24.02 Lubawa i 24.03 Głogów. Do zobaczenia na koncertach.