18 września 2008 o godz. 18:31

Сильвія (przekład na język ukraiński)

Zamieszczamy przekład opowiadania "Sylwia" na język ukraiński, jakiego dokonała znakomita tłumaczka Bożena Antoniak.

Я зіштовхнувся з нею у дверях, вона відразу привернула мою увагу, не була гарною, а саме на мій смак, трохи хлопчакуватий вигляд, задертий догори ніс, коротке попелясте волосся й ця пустотлива посмішка, ні, я не закохався в неї відразу, та щось примусило мене зняти куртку й накинути їй на плечі, вона виходила на мороз із переповненої кнайпи, розмовляючи по телефону; холодно, вимовив я, вона всміхнулася й говорила далі, а я делікатно відійшов, аби їй не заважати, зрештою це тривало недовго, вона віддала мені куртку, з якою я став у чергу до гардеробу; всередині грала гучна музика, популярний рок-бар десь на Мокотові, недалеко від гуртожитків, я угледів її, сиділа за столиком з подружкою, худенькою, з довгим кучерявим волоссям, в окулярах, вони потягували пиво, я підійшов і запитав, чи можна підсісти, вони не заперечували, не сказали, що хочуть залишитися на самоті, що їм треба обговорити свої бабські справи, нічого я не почув, та, з якою я щойно зіштовхнувся у дверях кивнула мені на вільне місце, я сів, замовив собі пиво й ще пиво для Сильвії, бо так вона назвалася та ще келишок «скаженого пса» для її подружки, Івони, бо вона попросила, наближалася північ, а може, було вже за північ, то був мій третій бар того дня, і я не був уже цілком тверезий, на певно не настільки, як мені б хотілося, я волів би, аби мої думки були не такі розкидані, а язик був менш балакучий, але так уже є, що ми завжди можемо сказати все гарно й так мудро, як того вимагає ситуація, тож я старався говорити мало, можна навіть сказати, що я був небалакучий, але не занадто, бо ж не міг я здатися занудою, але я не хотів, дуже не хотів, аби мене мали за такого, що знімає дівчат у барі, за чувака, який підсідає до першої-ліпшої дівулі й починає теревенити, хоч я й розумів, що те, що я говорю, на певне не таке мудре, як я б того хотів, та попри все говорив, власне, спочатку розпитував, вони вивчали психологію, перший курс, дві молоденькі дівчини, років по двадцять, як я встиг підрахувати, обидві дуже гарні, але я дивися лише на неї, на Сильвію, хотів очима їй сказати все те, чого сказати не міг, бо якби почав говорити, то це здалося би банальним, а я знав, що банальністю мені її не здобути, посмішку мала пустотливу, але очі розумні, вони були не з Варшави, жили в гуртожитку, я замовив ще одне пиво собі та джин з тоніком для Івони, бо вона попросила джин, дванадцять злотих він коштував, а моє пиво сім, Сильвія нічого не хотіла, ледь умочила губи в пиво, я захоплювався її посмішкою, хоча мені й не дуже подобалася встановлена нею дистанція, я волів би, аби ми розмовляли більш відверто, але вона говорила ще менше за мене, хоча алкоголь і не шумів їй у голові, зате Івона торохтіла без угаву, і навіть шкода, що не Івона мені подобалася, тобто ні, вона мені подобалася, але менше, вона була дуже зграбна й окуляри зовсім її не псували, вбрана була в коротку спідничку й чорні колготки, білу блузку, а Сильвія сиділа в джинсах, червоній блузці й чорній куртці, така хлопчакувата, але мені такі дівчата подобаються, про смаки не варто сперечатися, хоча я й знаю, що мій відрізняється від звичних, не люблю цицькатих блондинок, взагалі не  люблю цицькатих, мені до вподоби дрібні дівчатка, але в Сильвії мені подобалися ці великі, розумні темні очі й усмішка; я сфотографував її, більше не фотографуй, сказала вона, але я не послухався, бо хотів її увічнити, увічнити момент, коли я почувався щасливим, бо це радісно сидіти поруч із гарною дівчиною й пити з нею пиво, навіть якщо вона, власне кажучи, не п’є, лише обертає склянку в долонях, щойно зараз я звернув увагу на її довгі пальці, узяв її за руку, вона не заперечувала, лише знову всміхнулася, я багато віддав би, аби ця хвилина тривала вічно, але вона відразу забрала долоню з моїх долонь, не фотографуй мене, повторила, завтра передивишся фота й тобі стане сумно, що більше мене не побачиш, чому не побачу? – запитав я приголомшений, а вона знову всміхнулася, а я відчув себе підкореним і аж скрикнув, і аж підвівся з-за столика аби замовити біля стійки ще одне пиво собі й дрінк для Івони, бо вона попросила, а тоді знову сів і нічого не говорив, бо те, що я хотів би сказати, було б невідповідне, це виглядало б, ніби я її закадрюю в барі, за інших обставин це б мені не заважало, що поганого в тому, що кадриш дівчину в барі?, але то була виняткова ситуація, принаймні так мені здавалося, хоча випивши стільки пива я міг би сильніше піддатися магії моменту, магії її пустотливої усмішки і ледь задертого носика, я відірвав погляд від пива, почав базікати з веселою Івонкою, яка чимраз більше до мене клеїлася, але дивився в очі Сильвії, у ці великі карі очі, у яких я помітив веселість, але в яких не було ніжності, мало того, скажу, що в тих очах не було до мене співчуття, бо ж вона мусила відчувати в моєму собачому погляді відданість, ніколи раніше я такого не відчував, дівчина, з якою я випадково познайомився, зіштовхнувшись у дверях кнайпи, могла б стати моєю дружиною, я був ладен їй зразу ж освідчитися, але боявся, що це занадто банально, вона й так би не повірила в щирість такого освідчення, я б лише себе скомпрометував, але в моєму погляді вона мала б відчути все те, про що я не хотів говорити, що просилося мені на язик, хоча я й мовчав уперто, власне кажучи, не мовчав, базікав з Івонкою, але про найважливіше мовчав, не прошепотів: Сильвія, я кохаю тебе, хоч воно мені ледь з язика не злетіло, хоча я й дуже хотів їй це сказати, але тут, у барі, під гучну рок-музику, після десятого чи й одинадцятого пива мені здавалося це недоречним, якимсь гротескним, я відчував, що вона не сприйняла б серйозно такого освідчення від не дуже вже тверезого хлопця, може й зовсім нетверезого, тож я дивися, дивися з надією, а Івона тулилася до мене щораз міцніше, навіщо вона тулиться? думав я, якби все було, як завжди, я б радів, якби все було, як завжди, я б вийшов з того бару з Івоною, відвіз її до себе й трахнув, а тоді замовив би їй таксі й дав би гроші, аби мала чим заплатити за навчання, я б так і зробив, бо я завжди так роблю, як тільки трапиться нагода, але цього разу воно не було як завжди, бо Сильвія здавалася мені винятковою, вона причарувала мене якимись чарами, цією усмішкою, очима, що втікали від мене, бо вона не витримувала мого собачого погляду й відводила очі; не знаю, чи я закохався, цього мабуть сказати не можна, але я піддавався, чимраз більше піддавався чарам цієї випадкової дівчини, з якою зіштовхнувся у дверях, яку вкрив своєю курткою, до якої підсів за її мовчазної згоди, замовив ще пиво собі й ще один дрінк для Івони, то була нагода, щоб трохи відсунутися від цієї гарної дівчини в окулярах і сісти поруч з тією може не дуже гарною, але винятковою, єдиною, а може, все це мені лише здавалося? доходила вже сьома ранку, Сильвія усю ніч просиділа з однією склянкою пива, я запропонував, що відвезу її таксівкою, я собі дам раду, відповіла вона, Господи, я знаю, що вона дасть собі раду, такі завжди дають собі раду, але я хотів побути біля неї ще хоч трохи, а вона тим часом взяла подружку під руку й попрямувала до гардеробу, я тебе ще побачу? – спитав я, вона з усмішкою відказала, що ні, а ця посмішка найбільше завдавала болю, залиш хоч якусь надію, ні, номер телефону, ні, що-небудь, нічого; вона вийшла, я вибіг за ними, але там уже нікого не було. Більше я її ніколи не бачив.

2 komentarzy dla “Сильвія (przekład na język ukraiński)

Dodaj komentarz

Twój adres e-mail nie zostanie opublikowany. Pole komenatarz jest wymagane.

Zobacz ostatnie wpisy

16 sierpnia 2018 o godz. 21:13

Nowy numer Aqua Vitae

AV_cover 22

Ukazał się nowy numer (4/2018) magazynu o mocnych alkoholach „Aqua Vitae”. Zapraszamy do lektury.

9 sierpnia 2018 o godz. 21:36

Leopold Tyrmand: Filip

filip-b-iext50293206

Ostatnia powieść jaką Tyrmand opublikował przed opuszczeniem Polski. Wyszła w 1961 roku, autor „Złego” opuścił na stałe kraj w 1965. Wojna widziana zza kulis, daleko od frontu, daleko od biedy, a przecież strach i niepewność to stałe elementy życia bohaterów, w tym tytułowego Filipa. Akcja rozgrywa się głównie we Frankfurcie, mieście, w którym jest zbyt wiele majątku Rothschildów by Alianci mieli je bombardować. Przynajmniej tak sobie mówią mieszkańcy, także cyniczni Niemcy, którym nie spieszno walczyć w imię ej mrzonki o Tysiącletniej Rzeszy. Filip jest Polakiem, byłym studentem archeologii, przedostał się do Niemiec z fałszywymi dokumentami z terenów Litwy i podjął pracę jako kelner w dość dobrze prosperującym Park Hotelu. Udaje urodzonego w Warszawie Francuza. Pracuje w międzynarodowym towarzystwie kelnerów, których walka z faszyzmem sprowadza się do tego, że plują kierownikowi hotelu do kawy. Wojnę oglądamy z boku, z przymrużeniem oka, bo łatwiej obracać lęki w żart niż stawiać im czoło. „Człowiek sam już nie wie, po której stronie jest i czego chce”, mówi bohater tej książki i tak jest istotnie. Niby każdy Niemiec to wróg, ale los zrządza, że Filip zakochuje się w młodziutkiej i pięknej Niemce. Nie waha się też korzystać z pomocy Niemców, kiedy tylko nadarza się okazja.

5 sierpnia 2018 o godz. 17:44

Miasto dla mieszkańców!

CCI20160104_0003

Dlaczego cykliści ścigają się po ulicach Warszawy a nie na torach wyścigowych? Jeszcze trochę a wypuszczą na ulice konie ze Służewca. Dużo jest w mieście bezsensownych zakazów, czy nie można by jeszcze dołożyć zakazu maratonów, wyścigów, rajdów oraz demonstracji? Biegacze do lasu, cykliści na tory, rolnicy do brony, a politycy na ring! Ulice miasta dla mieszkańców, nie dla sportowców i frustratów!

4 sierpnia 2018 o godz. 22:50

Jabłkowa Warka

Szlak-jablkowy

Zrobiłem sobie wycieczkę rowerową do Warki. Przyjemna trasa wzdłuż sadów, jabłka i gruszki, pod którymi uginają się gałęzie drzew. Im bliżej Warki, tym liczniejsze po drodze zakłady przetwórstwa jabłek, tłocznie soków, fabryki cydrów…

2 sierpnia 2018 o godz. 09:21

Kartka z podróży – w Brześciu

20180719_204822

Nocleg załatwiany przez białoruskie biuro podróży. Hotel Vesta ma trzy gwiazdki, drogie pokoje, ale wewnątrz wygląda jak skansen ZSRR. Stare, śmierdzące dywany, najbrzydsze meble z Emilki… Rozpacz.

1 sierpnia 2018 o godz. 08:42

Kartka z podróży – Białoruś

20180721_141546

Żeby pojechać do Brześcia czy Grodna nie potrzebujesz wizy czy przepustki. Na granicy w Połowcach nie ma kolejek. Jest trochę formalności. Dostaje się deklarację celną, 50 pozycji drobnym druczkiem, bukvami, po kwadransie dałem za wygraną. okazało się, że wystarczy pójść do odpowiedniego okienka, zapłacić równowartość ok. 30 zł, podać swój pesel i powiedzieć, ze nic się nie przewozi. Pani daje wydruk z komputera i gotowe. A zatem niby nie ma żadnych opłat na granicy, a jednak…

31 lipca 2018 o godz. 19:02

Akademia Brandy – odcinek 5

Łukasz Gołębiewski, redaktor naczelny magazynu „Aqua Vitae” opowiada jak zaczęła się historia Metaxy i dlaczego Metaxa nie jest brandy. Zapraszamy do kolejnego odcinka Akedemii Brandy z Pliską.

31 lipca 2018 o godz. 09:49

Kartka z podróży – Stara gorzelnia w Wierzchowicach

20180719_170945

Obecnie po Białoruskiej stronie granicy znajduje się wieś Wierzchowice (Вярховічы), gdzie zachowały się pozostałości dawnych dóbr magnackich Sapiehów, m.in. stary spichlerz, a także przy wyjeździe z wioski w kierunku Brześcia – okazała gorzelnia, będąca częścią późniejszego folwarku rodziny Rothów. Stanęła w miejscu wcześniejszego browaru, w 1908 roku. Długi budynek, otynkowany obecnie od frontu na błękit, zieleń, róż, wyblakłą czerwień. Spirytus produkowano tu aż do 1985 roku, kiedy to Michaił Gorbaczow, w ramach swojej kampanii abstynenckiej nie zamienił gorzelni na krochmalnię. Do dziś przerabia się tu ziemniaki zamiast na alkohol, to na mączkę skrobiową.

30 lipca 2018 o godz. 21:07

Alkoholowe dzieje Polski – czasy rozbiorów i powstań

Besala

„Alkoholowe dzieje Polski” Jerzego Besali, to książka bardziej o obyczajach Polaków, niż o alkoholu. Pełna relacji pamiętnikarskich i kronikarskich, ale też anegdot. Drugi tom, przedstawiający Polskę pod zaborami, w znacznie większym stopniu niż pierwszy opiera się na materiale źródłowym, niż na spekulacjach autora. podobnie jednak jak pierwszy, tak i ten, pisany jest w luźnym stylu publicystycznym, w myśl zasady – najważniejsze, żeby nie zanudzić czytelnika.

30 lipca 2018 o godz. 17:10

Z Prusa

„Cywilizacja ma dwa przeciwległe bieguny. Jednym jest szynk, drugim księgarnia”. ~ Bolesław Prus (1882)